Посол України у Швеції Світлана Заліщук виступила на Національній конференції Folk och Försvar 2026 - провідному форумі Швеції з питань безпеки та оборони. Вона говорила одразу після Його Величності Короля Карла XVI Густава, Прем’єр-міністра Ульфа Крістерссона та лідерки опозиції Магдалени Андерссон.

У своєму виступі пані посол чітко наголосила: війна росії проти України є екзистенційною загрозою для Європи та визначальним випробуванням для Заходу. Вона підкреслила, що взаємна безпека - це не лише солідарність, а й швидкість, рішучість, справедливий розподіл відповідальності та сміливість діяти разом заради захисту демократії, суверенітету та миру в Європі.

Росія прагнула підкореної України, розколотого Заходу та ослабленого НАТО. Натомість отримала протилежне. Проте цей результат не є гарантовано довговічним. Наступний виклик - перейти від кризового управління до системної довгострокової стратегії безпеки, із швидшими рішеннями, глибшою співпрацею та сприйняттям України як повноцінного стратегічного партнера.

Пані посол Заліщук висловила глибоку вдячність Швеції та всім міжнародним партнерам, чия політична підтримка, військова допомога та незмінна солідарність допомагають Україні протистояти агресії та зміцнювати спільну безпеку Європи.

---

Переклад повного тексту промови:

“Для мене велика честь – і велика відповідальність – виступати сьогодні перед вами від імені країни, яка бореться за своє виживання.

Я вивчила одну важливу річ про Швецію: ви надаєте перевагу обговоренню найскладніших питань за фікою. Тому те, що мене запросили виступити навіть до фіки, і при цьому після Прем’єр-міністра та лідерки опозиції, свідчить про те, що Україна має стратегічну важливість для Швеції.

Чотири місяці тому я залишила Київ і приїхала до Стокгольма. Перед поїздкою я зателефонувала до Міністерства оборони України і попросила: «Покажіть мені шведську зброю». Мене повезли до 43-ї окремої артилерійської бригади, яка використовує систему Archer.

Я запитала у військових: «Наступного тижня я їду до Швеції. Що мені розповісти про їхню зброю?» І один із них – Андрій – сказав: «Насправді у мене є історія для вас. Перший снаряд, який колись був випущений на російську територію – у Суджі – був моїм пострілом. І він був здійснений із шведського Archer. Передайте їм подяку».

Ця історія не про один снаряд. Вона про те, що солідарність, спільна відповідальність і взаємна безпека – тема мого сьогоднішнього виступу – означають на практиці.

Оглядаючись на майже чотири роки війни, можна сказати, що Україна за підтримки Заходу досягла надзвичайних результатів. Росія зазнала поразки у своїх ключових цілях – і це не випадковість:

Україна вистояла – і цього за планом Путіна не мало статися. Українська відвага, підкріплена західною зброєю та фінансовою допомогою, цього не дозволила. Саме це зруйнувало план Путіна швидкого відновлення імперії.

НАТО відродилося і розширилося. Збільшено бюджети оборони, посилено східний фланг.

Україна інтегрована у західну систему. Україна на шляху до членства в ЄС. Росія намагалася відтягнути Україну назад. Але Захід притягнув нас до себе.

Конвенційна військова міць росії зруйнована. Росія втратила величезну кількість військ, озброєння, літаків. Міф про домінуючу сухопутну армію росії зруйнований. Відновлення займе десятиліття.

Санкційна архітектура створена. На жаль, санкції не зруйнували росію, але вони обмежили її майбутню потужність.

Висновок:
Росія хотіла підкорену Україну, розділений Захід і ослаблене НАТО. Вона отримала протилежне: вестернізовану Україну, більше НАТО і довгострокову конфронтацію, яку не може виграти.

Тепер складне питання: чи закінчить Захід розпочату справу?

Говорити сьогодні про шлях до взаємної безпеки вимагає не лише амбіцій – це вимагає чесності. Ми повинні усвідомити, що пішло не так за останні чотири роки, і визначити слабкі місця, які негативно вплинули на нашу відповідь.

Одне питання, з яким я, з повагою, не погоджуюся з організаторами конференції, – це їхній опис сучасного безпекового середовища. Його називають «вкрай непередбачуваним». Я вважаю, що воно цілком передбачуване.

Шоки, з якими ми стикаємося з 2014 року, а особливо з 2022-го, не є винятковими явищами. Це тренд. Світовий порядок, який ми знали, системно руйнується. Міжнародні інститути та партнерства, засновані на цінностях, більше не тримають систему разом.

Ми увійшли в еру пост-правди, пост-Заходу, пост-порядку. Лише перший тиждень 2026 року поставив Венесуелу та Гренландію на глобальну безпекову карту. Приготуйтеся – ми лише на початку зльоту. Майбутнє світу формується вже зараз, і його визначатимуть не ті, хто має найкращі цінності, а ті, хто сильніший. Уроки війни проти росії визначать, чи будуть наші держави та суспільства готові вижити не лише в найближчі роки, а й протягом десятиліть геополітичної турбулентності.

Тож дозвольте перейти до найважливіших висновків:

Захід воював у кризовому режимі, тоді як росія воювала системно.
Росія мобілізувала всю державу: виробництво, закупівлі, інновації. Захід реагував короткостроковими пакетами та ad-hoc коаліціями.
 Росія побудувала воєнну машину. Захід керувався моделлю донорства. Ця асиметрія була вирішальною – і залишається такою й сьогодні.

Управління ескалацією замінило стратегію перемоги.
Західна стратегія керувалася страхом спровокувати росію. Зброя надходила лише після ескалації – пізно, обмежено, і тільки щоб вижити. Кожна «червона лінія» виявлялася ілюзорною – але кожного разу втрачалися місяці.

Гроші за енергію фінансували війну росії.
Протягом більшої частини війни Європа платила росії більше за енергію, ніж давала Україні на озброєння. Європа фінансувала обидві сторони.

Психологічну війну недооцінили.
Росія боролася із західним страхом, втомою, виборами та медіа-циклом. Кремль знав, що демократії втомлюються швидше за автократії. Захід ніколи не створив наративу неминучої перемоги – лише кризового управління.

Україну сприймали як одержувача, а не стратегічного партнера.
 З одного боку, Україна стала провідним інноватором на полі бою – дрони, дані, технології. Але її здебільшого сприймали як покупця західної зброї, а не як співвиробника чи інтегрованого партнера з оборони.

Отже, головний висновок: Захід не був занадто слабким, щоб зупинити росію. Він був занадто повільним, обережним, роз’єднаним і занадто наляканим власною силою.

Сьогодні взаємна безпека вимагає від нас чесної відповіді на запитання: чи готові ми і чи здатні ми виправити все це?»

Folk och Försvars Rikskonferens 2026

Автор фото: Ulf Palm